15 вересня 2019 року відзначала своє 80ти річчя та Свято Жнив церква у селі Сухівці, Рівненського району.

На зібранні були присутні близько 70 людей. Церкву відвідали В′ячеслав Васильович Нестерук із дружиною Любою, група із Першої церкви ЄХБ м. Рівне із пастором Василем Новосадом, пастор церкви с. Іскра – Олександр Ковалець, пастор церкви с. Переділи – Олександр Марковський та диякон Миронюк Олександр, колишній пастор церкви Чернета Андрій Кузьмович.

Брати в проповідях закликали дякувати Богові за спасіння в Ісусі Христі, за Божі благословення матеріальні і духовні, за тих, хто передавали віру із покоління в покоління, за Його невимовну любов і щедрі дари.

Реферат з історії написала Ліна Бородинська.

Щороку жнива стають підсумком нашої праці, і водночас нагадують про нашу залежність від Божої милості. Сьогодні ми також робимо підсумки того шляху, який пройшла наша церква. Може впевнено сказати, що :«Господь, Бог наш… стеріг нас на всій дорозі, що нею ми ходили» (Ісуса Навина 24: 17).Сьогодні ми не знаємо, коли з’явилися перші євангельські віруючі у с. Сухівцях. Однак достеменно відомо, що окремі мешканці цього села, а також сусіднього – Радухівки у 20-х роках ХХ ст. належали до церкви євангельських християн у Більові. Іван Романов прийняв хрещення 1922 р., Макар Стацюк – 1923 р., Параска Григорович – 1927 р.

Тож першими благовісниками у Сухівцях та околицях були віруючі білівської громади, однієї з найчисельніших і найвідоміших на Волині. 1939 р. до Господа навернувся Семен Ткачук. Можливо, саме тоді в селі почали відбуватися богослужіння. Українські землі опинилися у вирі війни та розрухи, люди шукали надії у Бозі, а тому у Сухівцях відбувалося євангельське пробудження.

1942 р. через хрещення до білівської громади приєдналися такі мешканці Сухівців: Семен Ткачук, Євдоким Григорович, Василь Котюха, Андрій Стацюк, Лідія Бебко, Федора Журдюк, Уляна Федоришин, Катерина Синопчук, Софія Жирко, Олександр Сурмач, Агафія Заводніцька та ін. 1945 р. члени білівської церкви, що мешкали у Сухівцях та Радухівці, створили окрему громаду євангельських християн-баптистів і зареєстрували її в державних органах влади. Пресвітером було обрано Степана Дем’яновича Ткачука. Це служіння він здійснював до 1958 р., коли за станом здоров’я попросив замінити його молодшим пресвітером.

Упродовж наступних тринадцяти років громаду очолював Іван Васильович Загора. У цей час віруючі збиралася у Радухівці, в будинку Макара Стацюка. Звісно, всі охочі не могли вміститися в сільській хаті, тому дехто стояв у веранді й на ґанку, а в теплу пору – надворі. У церкві був чималий хор, яким опікувався Василь Нестерук. Після переїзду до Рівного 1965 р. він не залишив рідної церкви і далі займався з хором, який співав не лише у своїй громаді, а й відвідував євангельські церкви області.

У 1971–1985 роках Василь Миколайович Нестерук був пресвітером церкви. Але навіть і по тому, відмовившись від цього служіння через стан здоров’я, він дбав про своїх братів та сестер. Даніїл Корнійчук згадував: «Разом із ним я проводив служіння з 1995 до 2000 р. Для мене він був добрим прикладом працьовитості, наполегливості і вірності у тому, як треба поводитися із церквою. У стосунках з іншими конфесіями він був терплячий, але завжди стояв на позиції євангельського братства».

У 1983 – 1995 рр. пасторське служіння виконував Василь Купріянович Лисюк, у будинку якого в Сухівцях відбувалися богослужіння. Цей час позначився стрімкими змінами у житті всієї країни і села зокрема. З’явилася можливість вільно проповідувати. Ті, хто нині складає сухівецьку громаду є плодами перших масових євангелізацій у селі. Водночас чимало віруючих виїжджали на проживання у місто чи за кордон. Громада почала чисельно зменшуватися.1995 р. пастором сухівецької церкви став Даніїл Іванович Корнійчук. Служитель обійшов усі будинки в селі, свідкуючи людям про спасіння. «Він був нашим другом, нашим пастирем, допомагав словом і ділом. Він був світлом у нашій церкві та селі» - згадували про нього віруючі. У цей час громада почала облаштовувати власний будинок молитви. Коли 2005 р. Даніїл Іванович несподівано відійшов у вічність, церква якийсь час залишилася без наставника. Нею опікувався пресвітер рівненської церкви Володимир Нестерук.

Згодом пастором сухівецької церкви став Андрій Кузьмович Чернета, який ніс це служіння майже п’ять років. Нині наша громада, як та «мала черідка», але ми твердо віримо, що вона знаходиться під опікою Божою і є частиною величезної Божої сім’ї.